Доброго дня, шановні читачі мого блогу!
Більшість людей влаштовані так, що все життя прагнуть пізнавати, вчитися, відкривати й розвивати в собі все нові й нові якості, можливості й здібності. Майже кожна людина, часто не усвідомлюючи того, прагне стати всебічно розвиненою особистістю, бути освіченою, вихованою, красивою, фізично здоровою, соціально адаптованою та потрібною суспільству. Вищим рівнем у розвитку людських якостей є досконалість, хоча досконалість - категорія абстрактна. Скільки до неї не прагни наблизитися, вона, як горизонт, віддаляється все далі. Але людина обов`язково, хоча б у якомусь напрямі, буде прагнути до неї.
Пізнаючи різні дисципліни й досягаючи все більш високих східців у своєму розвитку, ми вільно або мимоволі передаємо свої знання іншим учасникам руху, назва якому - життя. Але є особлива частина суспільства - це люди, що свідомо вибрали шлях професійної передачі своїх знань. Вони проявляють відданість своїй спеціальності, креативність і винахідливість, та вкладають у підопічних усе, що об`єднується поняттям "душа". До них відносимо викладачів, учителів, тренерів, вихователів, інструкторів. А всі разом вони - педагоги. І я з гордістю відношу себе до цієї, на мій погляд, соціально необхідної частини людства - педагогів!
Як стають педагогами? Для мене це питання почало вирішуватися ще в ранньому дитинстві. Йшов час. До закінчення школи питання "ким бути" і "де навчатися" практично були вирішені. Залишалося тільки виконати закладену програму: перетворення захоплення на спеціальність. На професійній основі я вчилася як виконавець і як учитель для своїх майбутніх учнів.
Сьогодні позаду вже багато років педагогічної роботи й дев`ять років безперервного навчання. У житті нестримно міняється багато що. Сьогодні навчати дітей так, як навчали нас уже неприйнятно. Час та сучасні учні швидко та беззупинно вносять у життя нові риси, нові вимоги, нарешті - нову моду.
У сучасному навчально - виховному процесі обов`язково мають бути присутніми творчі начала та новітні технології. Як це поєднати? Сьогодні учитель повинен дати дитині поштовх до розвитку багатьох якостей, розкрити творчі здібності, дати можливість самореалізації у сучасному житті. Для того, щоб дати це учневі , педагогу потрібні більш глибокі знання. Треба знову вчитися. Навіщо? Щоб не відстати від моди? Ні! Щоб те, чому вчуся і вчу, було дійсно професійне і хоч на йоту ближче до досконалості. Інакше це не професійна робота, яку люблю, а кустарно виконуване ремесло.
Чи є поріг педагогічної зрілості, досягши якого, вчитися стане необов`язково? Але тоді зуптниться розвиток! Навчаючи інших - навчаємося самі, а це означає навчання зажди! А якщо до придбаних досвіду, уміння і знань додати креативність і винахідливість та зробити те, що ще ніхто не робив - це вже новаторство і крок до лідерства!
Як же оцінити те, що пізнано, зроблено, вкладено у своїх учнів? Кількістю призів та грамот? Перемогами у конкурсах? Напевно, і ними теж, але головні критерії для оцінок у іншому. У тому, що дозволило комусь з учнів стати упевненішим у собі, що дозволило побачити в житті не лише своє покликання, але і потребу в ширшому наборі необхідних знань і умінь. Хтось піде далі інших. Хтось із моїх послідовникіфв у професійній майстерності випередить мене і виявиться ближчий до досконалості. У такому випадку моя робота була виконана гідно. Є ще дуже яскраві критерії: з бажанням засвоюють нове, радіють своїм маленьким перемогам. І через багато років, з щирим почуттям вдячності знаходять свого вчителя, щоб просто поговорити, розповісти про себе, згадати шкільні роки.
Моя робота - улюблений спосіб пізнання, творчості, спілкування, самовираження. Мої учні - мої однодумці, що довірили мені частку своєї долі. І цим мені треба розпорядитися мудро.
З повагою, автор блогу Оксана Ферапонтова.
Немає коментарів:
Дописати коментар